Козацьке свято Покрови ми з 6-класниками зустріли у мальовничому Пирогово. Це другий у світі за розмірами музей під відкритим небом. Його площа – близько 150 гектарів!
Наш екскурсовод Вікторія розповіла багато цікавого про життя та побут українців у ХVIII – на початку ХІХ століття. Ми завітали у декілька хат, дізналися, з чого вони будувалися, побачили, як виглядали тогочасні пральні машинки, праски та джакузі, зазирнули на подвір’я до священика та на майдан.
Осінь в Україні традиційно була порою весіль. На свято Покрови до церкви поспішали вдови, самотні жінки і дівчата, яким не довелося вийти заміж. Вони молилися про те, щоб стати під покров Богородиці. Залишилося примовляння: «Свята Покрівонько, покрий мою голівоньку, хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не була дівкою».
До 13 років дівчата вже мали зібрати свою скриню з посагом та чекати на старостів. Якщо дівчині не подобався залицяльник, вона відповідала, що скриня ще не готова, а тому і заміж вийти за нього вона не може. А інколи дівчина могла навіть дати гарбуза, що було надзвичайно образливо та ганебно для хлопця.
Зацікавила розповідь про один звичай. Якщо дівчині подобався хлопець та вона дуже хотіла вийти за нього заміж, але він із цим не квапився, вона могла взяти ініціативу в свої руки. Для цього дівчині потрібно було непомітно пробратися до хати парубка, вмоститися на печі та чекати, поки хтось її помітить. Так вона нібито освічувалася хлопцеві. Відмовити він уже не міг та змушений був побратися з дівчиною.
Після екскурсії усі ми змогли відчути себе справжніми народними майстрами. Кожен зробив для своєї родини ляльку-мотанку. Здавна у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду. Мотанка виконується виключно шляхом намотування, не має обличчя і несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена…
