Кому з нас не хочеться бути гарним співрозмовником, з яким цікаво спілкуватися? Хто не хотів би мати безліч друзів? Хто не мріяв досягти успіху в якихось перемовинах? А це значною мірою залежить від того, наскільки добре ми володіємо мовою, засобами виразності, прийомами переконання. Серед популярних художніх засобів — прислів’я та приказки, крилаті вислови, афоризми. Мабуть, кожна людина з дитинства знає народні прислів’я та приказки. Ці короткі, але влучні вислови чули ми від бабусі або дідуся, мами чи тата.
Та чи вміємо ми доречно, тактовно й правильно вживати ці малі фольклорні форми?
Саме таке завдання ми поставили перед нашими учнями, запропонувавши їм написати твір за прислів’ям.
«Не всякі жарти бувають чогось варті»
Одного разу хлопчику захотілося розсмішити свій клас на уроці інформатики. Спочатку він не знав, як це зробити, але побачив на сервері папку з непристойною назвою. Хлопчак здивувався, але раптом вигукнув на весь клас: «Дивіться, яку я папку зробив!». Всі над ним посміялись, а коли прийшов вчитель, розповіли йому, що цей учень зробив погану папку.
Вчитель інформатики покарав хлопця за такий ганебний вчинок, хоч насправді учень лишень похвалився чужою провиною, але вже було запізно щось міняти. Тоді хлопцю стало соромно, він збагнув, що його жарт виявився зовсім не смішним. Не дарма ж народна мудрість каже: «Не всякі жарти бувають чогось варті» (Кудряшов Анатолій)
«Ліпше своя хата, як чужа палата»
Жив – був один чоловік. Мав він сім’ю: маму, тата, брата та сестру. Мав він і своє господарство, хату, коня, корову та овець! Рано-вранці Іван (так звали чоловіка) вставав і йшов ловити рибу, вдень він господарював, а ввечері, стомлений, відпочивав із сім’єю на ґанку.
Все було добре, та чогось не вистачало. Йому здавалося, що десь там вдалині є краще життя. Він зібрав свої речі та покинув рідну домівку. Довго Іван блукав на чужині, але все, що він бачив, він порівнював з рідним домом. І нарешті хлопець зрозумів, що треба повертатися додому, бо ліпше своя хата, як чужа палата. (Сафонов Микита)
«Яка робота, така й плата»
Колись дуже-дуже давно жив у якомусь селі Йонька. Надумав він якось грошей заробити. Розмірковував він, і дійшов висновку, що він прикинеться вправним кравцем. Пішов він у інше село. Там йому один чолов’яга замовив сорочку та штани. Але Йонька працював за принципом «косо, криво, аби живо», тому, коли той чоловік прийшов на примірку і побачив його роботу, він гнався за Йонькою аж до його садиби.
Правду кажуть в народі: «Яка робота, така й плата!» (Канов Богдан)
