4 березня двері школи «Афіни» були відкриті для всіх: у нас відбувалася науково-практична конференція «ВИКЛИКИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ: ПРАКТИКИ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ».
Чому саме така тема і чому саме у нас? Навіщо взагалі – конференція? Адже ми не університет, не Академія наук…
Почати з того, що тема індивідуалізації освіти виникла чи не разом із «Афінами» ще двадцять років тому. Адже сенс існування школи сімейного типу саме в тому, щоб сім’я мала змогу реалізувати свій індивідуальний запит на освіту дитини.
Тоді це була екзотика – сьогодні слово «індивідуалізація», як то кажуть, в усіх на устах. От і хотілося «з усіх вуст» почути, де і які практики працюють. Однак в гості до нас завітали самі лише теоретики.
До речі, вони вже давно і плідно вивчають наш досвід. Недаремно конференція відкрилася змістовною доповіддю професора, доктора педагогічних наук Лідіі Даниленко «Проектування й організація особистісно-орієнтованої навчально-виховної системи в школі «Афіни».
Практичним досвідом на конференції ділилися тьютори школи «Афіни». Саме вони складали абсолютну більшість доповідачів. То чому ж тоді не «тьюторська нарада», не педрада, врешті решт? Чому ми задумали саме конференцію? Чому плануємо видати друком збірку доповідей?
А саме тому, що вважаємо 20-річний афінський досвід унікальним. Наш прорив до індивідуалізації вважаємо не «революційним», а якраз свідомо еволюційним. Свідомо повторюваним знов і знов в індивідуальній «історії» кожного афінянина від 1 до 11 класу. Причому цей «онтогенез», як показав у своїй пленарній доповіді Олексій Греков (директор «Афін» із стратегічного розвитку) повторює «філогенез» (по суті – історію людства), природним чином виводячи старшокласника через чотири вікових сходинки на п’яту, себто на ментальний рівень сучасних інформаційних технологій та інформаційного суспільства.
Плідний обмін досвідом відбувся на трьох секціях: «Індивідуалізація і мотивація», «Пошуки шляхів індивідуалізації у відкритому освітньому просторі школи» і «Тьютор як стара / нова педагогічна позиція. Методики проведення тьюторіалів».
Що ж це за «стара / нова» педагогічна позиція? Стара – бо в британській системі освіти існує з ХІІІ століття. Нова – бо в наших сучасних умовах саме загальноосвітньої школи по суті ще ніде, крім «Афін», не працює в повному обсязі саме на супровід дитини в реалізації її індивідуальної освітньої програми. 
До речі, ми й самі працюємо так лише перший рік (якщо казати не про окремі групи, а про школу як ціле), коли два тьютори (тьютор і помічник тьютора або тьютор і психолог) в групі, що складається з 10 – 12 дітей одного віку, мають час (від 4 до 9 тьюторських годин на тиждень) для корекції та інтеграції набутих дітьми знань, практичного застосування цих знань шляхом підготовки групи до спеціальних навчально-творчих заходів – триместрових іспитів, захисту індивідуальних та колективних проектів.
Нібито очевидною є суперечність між індивідуалізацією освіти, з одного боку, та колективним способом навчання, з другого. Проблема маленьких шкіл: ви не можете зібрати тьюторську групу одного віку і водночас – одних інтересів. Якщо головне завдання тьютора – полегшити індивідуальне навчання, то чи це означає, що йому треба розпрощатися з метою створити команду? Зокрема і про це точилася дискусія, причому були наведені вагомі аргументи на користь збереження важливих для підлітків форм колективної навчально-творчої діяльності. Так, Шевхіє Чакалова, тьютор одної з груп 7-класників, показала зроблене групою відео («соціальну рекламу») на тему «Читати модно», де сценаристами, режисерами, операторами і акторами виступили всі 12 членів групи, а результат викликав теплі усмішки та гучні оплески учасників конференції.
Так, «Афіни» були, є і будуть школою сімейного типу. А це означає, що ми одна сім’я і що до цього «ми» все більше включаються не лише ті, хто щодня приходить до школи, називаючи себе її молодшими співробітниками (ті, кому від 6 до 17 років) та її старшими співробітниками (ті, кому більше 17-ти), а й ті, хто приходить сюди не щодня, але останнім часом усе частіше, – батьки молодших співробітників. Приходять принаймні для того, щоб обговорити й підписати «угоду трьох» (молодший співробітник – старший співробітник-тьютор – батьки молодшого співробітника) – індивідуальну освітню програму на кожен наступний триместр. А така угода спонукає свідомо ставитися до навчання навіть першачка. А може, насамперед (!) першачка.
Яким він буде, випускник 2026 або 2027 року? На завершення нашої науково-практичної конференції не кажемо традиційного «поживемо – побачимо». Кажемо: попрацюємо – матимем результат. Обгрунтований наукою. Перевірений практикою.
