Доказом досконалості є відсутність претензії на те, щоб бути досконалим.
Франсуа Фенелон
Турбота про зайве часто поєднується з втратою необхідного.
Солон, між 640 та 635 – бл. 559 рр. до н.е.
Усе, що створено природою – досконале. Листочок, що жовтіє на дереві, сніжинка… Унікальне, і тому досконале. І нерозумно було б намагатися вирівняти всі дерева в лісі під лінієчку, не давати осінньому листю падати на підметених доріжках, розганяти хмари, прагнучи домогтися ідеально чистого блакитного неба.
Чому ж люди так часто прагнуть до досконалості? Чому деякі діти хочуть робити все ідеально?
«Я не знаю, що з моєю донькою, – розповідає мама. – Вона пішла до школи із задоволенням, але не минуло й 4 місяців, як стала відмовлятися йти туди, плаче».
Дивлюся – у дівчинки на руках подряпини. Питаю – звідки? Мама каже, що вона себе нещодавно почала дряпати, вони і карали, і вмовляли – не допомагає.
А коли мама вийшла, дівчинка, граючись, повідала мені історію про мишку, яка дуже-дуже хоче добре вчитися, бо її мама з татом навчалися на «відмінно». Але боїться отримати погану оцінку, адже батьки тоді не будуть її любити. Думаю, ви розумієте, про кого вона розповідала.
Психологи розуміють під перфекціонізмом загострене прагнення до досконалості. Його ще називають «комплексом відмінниці». Перфекціонізм може проявлятися в різних примхах: від нескінченного переписування робочої пропозиції або заяви до багатогодинної «вахти» біля дзеркала, коли жінка, наприклад, укладає своє волосся, домагаючись, щоб зачіска була справді бездоганною.
Діти-перфекціоністи зазвичай вирізняються високою або дуже високою успішністю, відповідальністю, організованістю, старанністю. Якщо вони виконують завдання, вони прагнуть зробити його краще за всіх або швидше за інших використати додатковий матеріал. Для того щоб почуватися хорошими, їм потрібно не просто встигати, а бути найкращими, не просто добре справлятися із завданням, а робити це блискуче.
Чи стане дитина перфекціоністом, насамперед залежить від сім’ї, в якій вона росте: якщо на неї покладають великі надії, то вона повинна виправдати батьківські сподівання, примножити батьківські досягнення й уникнути їхніх промахів.
Малюк дуже рано починає розуміти: любов батьків йому необхідно заслужити своєю бездоганною поведінкою, бездоганним виконанням їхніх вимог і високими успіхами в будь-якій схвалюваній ними діяльності. Тобто батьківська любов, яка так важлива дитині, не безумовна, а залежить від її успіхів. Зі вступом до школи ці успіхи чітко формалізуються у вигляді оцінок. І тільки статус круглого відмінника, першого учня в класі, переможця всіляких конкурсів та олімпіад, а згодом і золотого медаліста дає змогу дитині відчути свою значущість, відчути таке необхідне їй схвалення й участь з боку близьких.
Є батьки, які хочуть реалізуватися в дітях, змушуючи їх ставити рекорди, або хочуть бачити свою дитину ідеальною, постійно підвищуючи планку. Отримала дитина «четвірку» – а чому не «п’ять»? Посіла третє місце в змаганнях – а чому не перше? Тим самим батьки дають дитині зрозуміти: ти недостатньо хороший. І людина виростає незадоволена собою, із заниженою самооцінкою. Наприклад, жінка, маючи дивовижну фігуру, страждає через те, що в неї десь щось на сантиметр товстіше і «це всім помітно». Критик, що сидить у її голові (голос батьків-критиків), постійно нею незадоволений.
Якщо батьки самі пригнічують негативні емоції, не приймають дитину засмученою, злою, агресивною, накладають табу на вираження негативних почуттів та емоцій, багато чого вважають «поганим» і «гріховним», то діти душевно мучаться, скоївши навіть найменшу провину, і зазнають труднощів у вираженні емоцій. Особливо важко їм впоратися зі злістю. Як же, адже хороші хлопчики і дівчатка так себе не поводять! І діти-перфекціоністи починають вважати себе поганими, негідними та недосконалими людьми.
Що ще впливає на прагнення до досконалості? У багатьох із нас є люди, чия думка може стати для нас істиною в останній інстанції – авторитети. Якщо така людина одного разу позначила нам занадто високу планку або, навпаки, засумнівалася в наших талантах, то ми можемо все життя доводити, що ми не ликом шиті.
Якщо ви самі перфекціоніст, то найімовірніше ваші діти набудуть тих самих поглядів на життя. Найкращий спосіб навчити дитину прийняти недосконалість світу – це особистий приклад.
