Співчуття до інших працює на інтереси всього суспільства.
Вільям Хелемендеріс
Чого можна навчитися на уроках української мови, окрім правильного написання та вимови тих чи інших слів, грамотної побудови наших думок з усіма пунктуаційними знаками та безлічі необхідних правил? Знати навчальний предмет – це, звичайно, дуже важливо для кожного школярика. І саме це ми, вчителі, від них і вимагаємо, адже усі ці правила, алгоритми і теореми неодмінно (повірте нам на слово!) згодяться не тільки на уроках, а й у подальшому повсякденному житті. Проте ми ставимо собі за мету не просто випустити зі стін школи освіченого школяра, а перш за все особистість, готову вийти у нове самостійне “плавання у безмежних життєвих перепетіях”! У цій далебі нелегкій справі на уроках української мови нам допомагають твори-роздуми на морально-етичні теми. Саме з їхньою допомогою ми вчимося не тільки грамотності, а й тим моральним чеснотам, котрі дають нам право називатися Людиною! Тут ми маємо можливість змоделювати певні ситуації, порозмірковувати та навіть пофілософствувати над непростими для нас питаннями.
Зокрема, нещодавно нашим восьмикласникам випала нагода подискутувати на папері на доволі непросту тему “Що таке співчуття і чи варто людям співчувати?”.
Отже, пропонуємо вам ознайомитись з фрагментами творчих робіт наших афінят:
Голуб Ольга: “Співчувати людям не просто варто, а необхідно! Адже співчуття близької людини допомагає нам у скрутні часи, допомагає рухатись вперед! Співчуття – це дуже легкий і водночас важкий спосіб допомоги людині. Адже він не зобов′язує нас прикладати якісь фізичні зусилля, не змушує витрачати кошти. Звичайним словом ми можемо підбадьорити людину, нагадати їй, що вона не одна. Проте, на мою думку, справжнє співчуття лише те, котре підкріплене дією. І як би не було погано, як би не захмарилось на нашому горизонті, слід пам”ятати, що завше поруч з нами є друзі, котрі не забудуть та не кинуть у біді!”
Дєговцов Максим: “Співчуття – це можливість підтримати людину у важкі моменти її життя, це те, що підштовхує її до найшвидшого душевного одужання. Це зовсім не означає, що ми повинні проливати ріки сліз поруч з нею, адже людина, котра шукає співчуття, розраховує на нашу щиру підтримку!”
Франк Георгій: “Звісно, співчувати треба. Хоча, відверто кажучи, є люди, котрі не люблять, щоб їм співчували, оскільки розцінюють та сприймають таке почуття, направлене у їхню сторону, як особисту слабкість. Крім того, в наш час є й такі особи, котрі навчилися заробляти на співчутті. Отож, не забуваймо співчувати, проте будьмо завжди на сторожі!”
Шинкарьова Єлизавета: “Чи варто людям співчувати? Я не наважилась самостійно відповісти на це запитання, тому провела невеличке опитування серед своїх родичів. Першим моїм “піддослідним” став батько, котрий висловив думку, що співчувати, звісно, потрібно, адже колись і я можу потрапити у скрутне становище, і тоді знайдеться людина, котра поспівчуває і мені. Моєю другою “жертвою” виявилася мама. Вона відреагувала зовсім по-іншому. Адже вважає, що цього робити не можна, бо люди, які чекають співчуття, є хорошими “маніпуляторами”. Бабуся Люда та бабуся Світлана зійшлися у своїх мікруваннях. На їхню думку, співчуття необхідне, і, якщо б усі навчилися співчувати один одному, то і світ наш став би світлішим та добрішим! Вислухавши усі думки, я зробила для себе висновок, що співчуття – річ потрібна, а співчувати чи ні, кожен повинен вирішити самостійно!”
Підсумувавши все вище сказане, дозволю собі процитувати німецького філософа Артура Шопенгауера: “Співчуття – основа всієї моралі”. Не забуваймо про це та живімо за її законами!
