Чарівний світ казки завжди манить та чарує нас! Згадайте, як важко було засинати без маминої казочки? Як ми хвилювалися за Колобка, за маленьких козенят, Гидке Каченя? Як ми мріяли приміряти сукню Попелюшки, отримати у подарунок чарівну паличку або ж помандрувати на літаючому килимі?
На цих казках ми росли, дорослішали, вчилися розпізнавати добро та зло. Росли ми – росли з нами і казки. Бурхливий культурний прогрес вніс свої корективи і в сучасні казки. Які ж вони, казки ХХІ століття? Добрі чи погані? Вони інші! І в цьому ми мали змогу переконатися на практикумі з української літератури «Казки ХХІ століття. «Червона Шапочка» Є.Дудара». Учням 8 класу було запропоновано познайомитись з однойменною казкою відомого українського сатирика Євгена Дудара та спробувати себе в ролі сучасних казкарів, запропонувавши нам свій варіант творчого продовження вище згаданої казки.
І ось що з цього вийшло…
Сенюк Вікторія, учениця 8-го класу
Казка “Урок для Червоної Шапочки”
… Червона Шапочка попрямувала в сторону лісу. У набитому вузлику були гроші. Ви тільки не лякайтесь, бабуся залишилася живою після «феєрверку» онучки. Покірно дала Шапці гроші та з хитрою посмішкою промовила:
– Сашко, прослідкуй за нею.
– Звичайно, – посміхнувсь він у відповідь.
Хто такий Сашко? Старший брат отої малолітньої задаваки. Червона Шапочка й не помітила, що той стояв біля дверей і все це слухав і бачив. Хлопець не став нічого робити, він вирішив її провчити.
Шапка пішла через ліс у найближчий тютюновий кіоск по цигарки та напої. «Тук-тук-тук!» – стукає дівчина. Віконце кіоску відчинила якась бабуся.
– Так? Чого бажаєте, юна леді?
– Слухай-но, бабцю, грошей у мене катма, так що давай оті з синьою наклейкою. Бабуся, іронічно посміхнувшись, подала їй пачку з червоною етикеткою.
– Це шо таке? Я тобі шо сказала?!
– Ці ж кращі, я знаю, – промовила бабуся.
– Ну добре, бери свої гроші, – гиркнула Шапочка, кинувши гроші у віконце.
Щоб ніхто не побачив Шапку і не забрав у відділок, вона попрямувала назад до лісу. Сіла під дерево, взяла пачку цигарок та запальничку. Тільки-но відкрила її, а там… дитяча жувальна гумка у формі цигарок. У Червоної Шапки запалились очі, і вона заверещала на весь ліс:
– Це шо таке?! Що та бабка мені підсунула?
Дівчинка уважніше роздивилася упаковку і здерла з неї наклейку. На пачці була емблема з надписом « Дитячі жуйки» . Здивуванню Шапочки не було меж. Аж раптом вона почула якийсь шелест позаду себе.
– Хто тут? – злякано промовила вона і кинула цигарки на землю.
-Що брата не впізнала? – зненацька із-за дерева заговорила якась знайома їй постать.
– Сашко? Ти чого приперся і як мене знайшов?
– Знайшов і все тут, тримай цигарки.
Хлопець кинув сестрі аж п’ять пачок цигарок та змусив випалити стільки, поки дівчинку не почало нудити від них.
Цього разу Шапочка накурилася так, що і йти самотужки не могла. Сашко узяв її під руку та повів додому. З тих пір дівчинка кинула палити.
Дома чекала на неї мама, яка вже й не знала куди подітись. Вона подякувала синові за допомогу і поклала у ліжко «золоту» свою дитину.
На ранок Червона Шапочка прокинулась і, гадаю, ви знаєте, що її чекало.
Єрошенко Дарина, учениця 8-го класу
Казка “Лукава помста Червоній Шапочці”
Червона Шапочка сиділа зі своїми друзями та пила пиво, коли один із хлопців запропонував їй спробувати наркотики. Спочатку вона вагалась, але все-таки згадала, що в неї сильна воля, і вона завжди зможе зупиниться. Але цього разу все було не так, як вона гадала…
Через деякий час Червона Шапка витратила всі награбовані гроші та вирішила звернутись за грошима до матері. Проте, коли вона тільки-но підійшла до дверей, на неї вже чекали спаковані валізи. Дівчина не зрозуміла, що коїться. Вона дістала свої ключі й спробувала відчинити двері, та ключ не підійшов. Не розуміючи, що ж таке коїться, дівчина почала гучно стукати у двері і кричати:
– Мамо, відчини! Чого ти змінила замок? Мамо!
– Доню, це ти? – крізь сльози прошепотіла мати.
– Ну звісно ж я, хто ж іще!
– Я тебе не впущу… – тихо промовила жінка.
– Як це? Чого?
– Думаєш, я не знаю, що ти зробила з бабусею? Думаєш, не знаю, де ти була весь цей час і що робила? Я вже мовчу про те, що ти, донечко, мене аж ніяк не попередила, а просто втекла, втекла з дому.
– Я це не навмисно, просто дай гроші, і я піду.
– Ні! – пролунала тверда відповідь.
– Добре, тоді ти мене ніколи більше не побачиш!
Мати нічого не відповіла, і Шапка пішла до своїх “друзів“. У неї не було ані копійки, та вона не знала, що ж їй тепер робити.
Ломка була вже настільки сильна, що її скручувало від болю, та вона намагалась не кричати. Дівчина пішла до лісу з надією, що хоча б Вовк їй допоможе. Побачивши Вовчика, Червона Шапка почала його кликати, проте Вовк довго не озирався, та коли він все ж таки оглянувся, то виявилося, що там він зовсім не один.
Дівчина сказала:
– Вовче, допоможи мені по старій дружбі, будь ласка…
– Оооооо, пам’ятаєте ту дівчину, про яку я вам розповідав? – озвався Вовк до друзів.
– Це те дівчисько, котре тебе принизило та покалічило?
– Так, саме вона, – мстиво додав Вовчик.
– Пробач мене! Я не хотіла! – злякано пробелькотало дівча.
– Пробачити? Тебе?.. Друзі, а ви не зголодніли? – злісно запитав сіроманець.
– Звичайно, зголодніли! Ми вже і не пам’ятаємо, коли востаннє їли… – облизуючись, шипіла зграя.
– Ось і питання вирішено.
– Вовче, я прошу тебе, не їж мене! – просилась Шервона Шапочка.
А у відповідь їй була лише лукава посмішка…
Буровська Марія, учениця 8-го класу
Казка “Витяг із життя Червоної Шапочки”
…Взяла Червона Шапочка вузлика і пішла собі до «Ліс-Ларька»… Купила там усе, чого душа захотіла, і думає: «Мені уже 16 років! Я вже стара баба! А шо ж я такого за своє життя зробила, що б мені понравілось? Та нічого! То, короче, куплю собі вітку в центрі лісу і буду там собі жити! Житуха буде! А іще, щоб не впізнавали, буду не Шапкою, а Кепкою! О! Яка ж я розуууумна! Яка я хороооооша!»
Аж тут раптом їй назустріч іде хлопчинка з Лісоговки…
– Ей ти! Так ти Червона Кепка? Слухай сюда! Мене Мітя зовуть! Я тута балатуюсь у президенти лісу… Не кинеш пару голосочків? – прогугнявив він.
– Невже? – перепитала Шапочка.
– Ну я ж тобі нормальними словами… Гаразд, поїхали краще до мене на хату, у мене там тусня сьогодні буде! Я запросив самого Діму Білкана! – хвалькувато промовив Митько.
– Мммм…. Білкан буде?! Ну поїхали! – швидко погодилась Кепка.
Ось ідуть вони собі лісом… А ж тут зненацька Кепка як закричить:
– Чуваче, лежати!
– Шо? – перелякано буркнув хлопець.
– Лежати… швидко, телепню! Хвильку… хвильку… О, а тепер підводься! – командним голосом наказала Червона Шапочка.
– А шо то було? Що таке?
– Мабуть, НЛО! Маман моя там проходила! Якщо до бабки зайде, то гаплик мені буде! – продовжувала дівчина.
– А чо так?
– Бо так, сімейні проблеми у нас!!! Я бабки всі у бабулі забрала і напоїв «з градусом» накупила!
– Оооооо, наша вечірка стане ще цікавішою!
– Ні-ні, Вася, ти не шариш, то моє!!
– Та ну, так не цікаво! – розчаровано кинув Шапці Мітька.
І ось за цією цікавою розмовою вони дійшли до дерева, де мешкав Мітяй…. Що було далі ніхто не знає, але тією ночі весь ліс здригався від гучного шуму музики та гульків хвацької компашки.
А продовження цієї історії вже лежить на ваших плечах! 🙂
