Під час осінніх канікул ми зібралися в екстрім-поїздку на джипах під гаслом «Ударимо автопробігом по бездоріжжю та нехлюйству!» Водії позашляховиків, на перший погляд суворі і кремезні, а насправді дуже привітні і доброзичливі чоловіки, повідомили нам, що ми відвідаємо унікальні оборонні споруди Першої Світової війни. І ми завзято вирушили на україно-польський кордон на зустріч з історією.
Звичайні туристи заїжджають сюди нечасто. Хоча подивитися дійсно є на що. Біля села Поповичі Львівської області можна побачити старі масивні стіниприкордонних фортів, підземні переходи, величезні рови, розкидані лісом дзоти та ще якісь бетонні укріплення. Тут є шість фортів, які колись утворювали оборонну систему цитаделі «Перемишль».
Форт “Пшемишль” (Перемишль, в оригіналі Przemysl) був найпотужнішою фортецею кінця XIX ст. в східній Європі, і в усій Європі з нею могла конкурувати лише французька фортеця Верден. Комплекс оборонних споруд Перемишль складався з 15 головних і 42 допоміжних фортів, які огортали місто 45-км кільцем. Зараз Перемишль – польське місто, але 6 допоміжних фортів від міста-фортеці Перемишль залишилися натериторії України. Форти отримали назви від найближчих сіл чи урочищ: “Дзєвєнчиці”, “Поповичі”, “Марушка ліс”, “Плешевичі”, “Биків” та “Лисічка”. Фортеця “Перемишль” була збудована Австро-Угорщиною і приймала участь в бойових діях I-ої світової. Саме східні укріплення прийняли на себе масований удар російської армії восени 1914 року. Першу облогу Перемишль вистояв, але другу не зміг і австро-угорські солдати за наказом командувача фортеці генерала Кусманека підірвали фортецю. 22 березня 1915 року російська армія ненадовго зайняла Перемишль, але це вже була не фортеця, а руїна… вся військова інфраструктура та комунікації були знищені.
(Історію взято з http://io.com.ua/s26593)
Нам вдалося побувати лише в трьох фортах: “Дзєвєнчиці”, “Поповичі”, “Марушка ліс“. Але вражень вистачило і від цього.
Форти розташовані серед густого лісу і переважно скриті під землею, тому щоб їх помітити потрібно підійти до них майже впритул. Стіни, викладені з добротної червоної цегли, місцями поросли мохом. Заходимо всередину і довго блукаємо вузькими коридорчиками, переходячи з однієї кімнати до другої. Кам’яні сходи, що місцями постиралися, а місцями і зовсім відсутні, ведуть з ярусу на ярус. В одному з підвалів бачимо широкий колодязь із залізними скобами-сходинками. Зазираємо в нього з ліхтариками – і дна не видно, адже глибина просто неймовірна, про що свідчить звук падіння камінця, закинутого нами туди. Над колодязем висить гак. Як використовувася цей колодязь і навіщо в його глибину ведуть східці, нам залишилося лише здогадуватися. Тож ідемо далі, розриваючи суцільний морок світлом ліхтариків та мобільних телефонів. Роздивляємося напіввідкриті заіржавілі двері, покриті вологістю облізлі стіни невеликих кімнаток, в яких місяцями жили під час облог солдати на початку ХХ століття. Визираємо із маленьких віконець-бійниць і стежимо за лісом довкола так, наче ми бійці Першої Світової війни в очікуванні того, що зараз із чагарників вискочить ворожий вояка з рушницею на поготові. Ну, і звичайно нас постійно супроводжує такий специфічний запах старовинного підземелля.
Влітку на цій території проводиться Міжнародний фестиваль мистецтв «Форт. Місія». Оскільки ця територія є взагалі закритою для відвідувачів, відповідно фестиваль стане чи не єдиною нагодою полазити по оборонних спорудах.
Тож неодмінно скористайтеся цією можливістю – і Ви не пожалкуєте!
