Отже, прибувши на місце, наша група спочатку гуляла між валами і, попри усі заборони, видиралися на найвищі точки. Але погода була прохолодною, тож через 15 хвилин після початку екскурсії «юні історики» загорілися палким нестримним бажанням увійти у музей Косого капоніру.
Відчувши тепло і зітхнувши з полегшенням, ми слухали екскурсію, гуляючи музеєм(який був створений у колишній політичній тюрмі). Екскурсовод попередив,що з цієї тюрми не було скоєно жодної втечі. Поки ми оглядали місце розстрілу декабристів, «кам’яні мішки» – карцери, спільні камери, зрозуміли як себе почували злочинці у тюрмі, тому що за нами упродовж усієї екскурсії ходили два охоронці. Але нас це не бентежило – ми, як і зазвичай, отримували задоволення від екскурсії і розважалися наповну.
Наостанок екскурсовод попросив у нас наші «контакти» і ми повернулися у школу.
Грудень. Мороз. Затори. І тільки група відважних істориків-клубників вирушає у будь-яку погоду та за будь-яких умов за новими знаннями та новими враженнями!
Цього разу наша мета – Михайлівський Золотоверхий собор. Ми проникли всередину музею, де було тепло і затишно. Справді, купол цього собору був вкритий не сусальним золотом, а золотими пластинами (ще одна причина поїздки саме у цей музей). Крім того,нам пообіцяла екскурсовод, що через 10 хвилин дзвонарі будуть дзвонити і, не дивлячись на час, ми погодилися.
Та ось ми піднялися у дзвіницю, з якої відкривається дивовижні краєвиди. Постояли під 8-тонним дзвоном, загадали бажання, і стали чекати дзвонарів.
Проте, через кілька хвилин почали відчувати перепад температури і трохи замерзли. А коли нічого робити, починаємо бешкетувати. От і один надто допитливий історик вирішив смикнути за дріт, який вів до одного з дзвонів (на щастя не 8-тонним)… Отак завдяки нашому клубу Київ почув дзвін Михайлівського собору на кілька хвилин раніше. 🙂
Але коли прийшли дзвонарі, ми так захопилися цим дзвоном, що майже забули про холод (він був єдиною причиною, що змусила нас піти, не дослухавши). А наш керівник сказав, що в цьому соборі дзвонили тільки для Богдана Хмельницького, тож нам є чим пишатися!
Повні радісних емоцій та нових знань ми добігли до нашого транспорту і, долаючи затори, вирушили далі на нашій «Машині часу»!
